Погода в Сколе

вологість:

тиск:

вітер:

Проживання у Карпатах:

Люкс

Котедж «Моцар»

від 300 грн.
с. Козьова
+38 (063)206-62-25
+38 (097)791-65-94


«Бойківська оселя»

від 150 грн.
м. Сколе
+38 (097) 909-27-77


Котедж «Зарінок»

від 120 грн.
м. Сколе
+38 (093) 238-79-62,
+38 (063) 399-45-52


Готель «ВІВЧАРИК»

від 125 грн.
м. Сколе
+38 (050) 370-26-65


Готель «Батьківський двір»

від 150 грн.
с. Козьова
+38 (067) 314-31-11


Садиба «У Ґави»

від 100 грн.
м. Сколе
+38 (067) 672-48-19
+38 (096) 749-07-91


Садиба «Карпатська Мрія»

від 100 грн.
м. Сколе
38(096) 748-32-10
+38(096) 035-14-45

Комфорт

Сколівська Скеля

від 100 грн.
м. Сколе
+38 (097) 711-48-80


Котедж «Зелемянка»

від 60 грн.
м. Сколе
+38 (093) 513-10-02


Котедж «Над потоком»

300 грн.
с. Коростів
+38 (067) 739-36-47,
+38 (096) 172-01-23


Садиба «Дольче Віта»

100 грн.
м. Сколе
+38 (097) 942-95-02,
+38 (093) 489-31-00


Садиба Мрія

від 120 грн.
м. Сколе
+38 (067) 593-30-87


Садиба «У Івановича»

від 100 грн.
м. Сколе
+38 (096)277-14-80


Садиба «У Романа»

від 100 грн.
с. Дубина
+38(067)727-84-12

Економ

Садиба «У Юлька»

60 грн.
м. Сколе
+38 (063) 941-28-57
+38 (096) 498-29-18

Сколівщина під польською займанщиною та габсбурзьким орлом - Сколівщина під Австрією PDF  | Друк |
Статті - Історія Сколівщини
Головна статті
Сколівщина під польською займанщиною та габсбурзьким орлом
Сколівщина під Австрією
Промисловий розвиток Сколього
Перша світова війна
Всі сторінки

Коли в 1703 р. в Угорщині під керівництвом Ф.Ракоці розпочалася національно-визвольна війна проти Габсбургів, в чому його підтримувала Франція і Польща, то через Сколівщину проходили завербовані в Польщі жовніри, зброя, гроші, чому сприяли тодішні власники Сколівщини Олена Єлизавета з Любомирських і княгиня Теофіла з роду Острозьких-Заславських. Практично протягом 1703-1711 рр. Сколівщина була своєрідним тилом для Ракоці. І Після того, коли його армія була розгромлена, власне через Сколівщину він перейшов до Польщі, а звідти до Туреччини (де в 1735 р. помер). На Сколівщині довгий час Жили спогади про Ракоці, зокрема в куті між Лавочним, Кальним і Славським. Разом з тим ці події спричинилися до розвитку комунікації, зокрема торгівлі. Тут вперше стає відомий шлях над Орявою до Климия. Розвивається торгівля вином. В Скольому була відкрита митна комора.

У першій половині XVIII ст. становище верховинців під гнітом польської шляхти продовжувало бути важким. Польська шляхта намагалася стягнути з підлеглих селян якнайбільше. Крім грошового чиншу, який переважно не змінився, платежі селян збільшились через впровадження нових: «зміна», «судове» (у випадку якогось злочину), «поємшина», «волове», «бараняче», «свинне», «попове», «карбове», «рогове», «пташине», «звірине», «міркове», «вагове», «виборове», «торгове», «сольове», доставлення визначеної кількості вівса і домашньої птиці для пана та старости, доставлення дерева і ґонтів, прийняття пана або поміщика (ревізора), якщо вони прийдуть до села (підводи, влаштування).

Підневільне становище українського населення в Польщі, політичний, національний, соціальний, релігійний гніт не були єдиними, що гнобили наш народ. У державі, в якій панувало свавілля магнатів та шляхти, не було і коштів для оборони держави від татарських і турецьких нападів. Крім того, численні епідемії чуми, холери та інших захворювань призводили до спустошення сіл, до запустіння землі.

Але йшло вже XVIII століття. Польща не могла піднестися з упадку, спричиненого козацькими війнами, зокрема визвольною боротьбою. «Золота вольність» і «ліберум вето» польського панства та нехтування ними загальнопольських державних інтересів призвели до трьох розборів Польщі і до втрати нею незалежності.

Починався новий етап історії Сколівщини, як і всієї Галичини.

У 1772 р. за домовленістю між Пруссією, Австрією та Росією відбувся перший поділ Речі Посполитої, внаслідок чого Галичина перейшла під владу Австрії.

14 травня 1772 р. перші військові відділи австрійців вступили в Галичину. 10 червня цього ж року вони ввійшли у Сколе, а відтак через Стрий до Львова. Майже рік перед тим значна частина Сколього згоріла, в т.ч. і ратуша, яка фактично використовувалась під склад, оскільки не користувалося магдебурзьким правом.

В 1785 р. австрійська влада завела новий адміністративний поділ в Галичині. Край був поділений на 19 округыв. На чолі округу стояв староста, який очолював усі адміністрації. Війти з присяжними очолювали сільські громади, а магістрати (Магдебурзьке право було скасоване) - міста і містечка.

Серед нових округів утворено Стрийський. До складу Стрийського увійшли майбутні Стрийський, Жидачівський, Дорогобицький і Калушський повіти. Згодом у 1848 р. зі Стрийського повіту виділено окремий повіт з центром у Скольому.

Близькість Стрийського окружного уряду поз вплинула на розвиток Сколівщини. Уже в 1774 р. виникли задуми про будівництво битого шляху зі Стрия в Угорщину. Потім розпочалося будівництво дороги Сколе-Верецьки (Ворота). Шлях проклали не по долині р. Опору, а по Оряви з переходом на Климець. Це була комунікаційна артерія між Львовом і Будапештом, аж поки не прокладено залізничної колії на Лавочне.

Марія-ТерезіяНа Сколівщині починають заселятися німецькі колоністи, в основному ремісники, що мало певне значення економічного розвитку повіту. Ляни, які заснували недалеко від Тухольки Фсліцієнталь (тепер Долинівка) і Аннаберг, також Карльсдорф біля Климця. У Скольому, в с. Демня, діяла залізна гута, а недалеко — скляна гута Коростівська, де працювало 140 чол. Разом з тим, уряд Марії Терези і Йосифа II звернули увагу становищу селянства. Нова держава поліпшила його долю. Чітко визначено кількість паншини. Селянин став особисто вільним, всі надурочні роботи повинні бути оплачені, скасовано багато інших надуживань.

У Сколівщині в кінці XVIII ст. панщина була скорочена з чотирьох до двох тижнів, данину сіна зменшено наполовину, доставу вівса 445 до 335 ц, а державний чинш з млинів — з шести до чотирьох тис. злотих. Одним з важливих заходів уряду Марії Терези і Йосифа II було зрівняння в 1774 р. в правах римо- й греко-католицької церков, утворення «Барбареум» у Відні та перенесення його до Львова як генеральної духовної семінарії та утворення «Студіум рутенум» при німецькому Львівському університеті (ще перед заснуванням польських кафедр). Було вирішено, що греко-католицьке духовенство не може відбувати панщину, що сини священиків мають мати доступ до шкіл, державних та урядових посад. Коли, не зважаючи на заборону, траплялись далі випадки, що священиків гнали на панщину, то появився новий розпорядок придворної канцелярії в 1777 р., який забороняв це робити під високою карою. Але після смерті Иосифа II, коли в Австрії підняла голову реакція, поміщик села Ялинкуватого на Сколівщині погнав священика на панщину у Великодний понеділок. Ця подія, очевидно, зображена у поемі І.Франка «Панські жарти», який використав факт, поданий М.Устияновичем у повісті «Месть верховинця».Иосиф II

У 1798 р. 24 громади Сколівщини подали скаргу до цісаря за паншизняні утиски. Була проведена ревізія, яка закінчилась примиренням обидвох сторін.

Але свавілля мандаторів (мандатор — призначений австрійським урядом начальник збірної громади кількох сіл), зокрема Євстахія Провецького, призвело до селянського повстання в 1824-1826 роках. Воно було викликане тим, шо адміністрація Сколівського маєтку, заручившись підтримкою Стрийського окружного управління, сфабрикувала в 1815 р. угоду про роботу в маєтку за примусовим наймом. Протягом 10 років селян силою примушували працювати за мізерні гроші. Селяни писали скарги в різні урядові інстанції, включаючи імператора, але безрезультатно. Тоді окружний комісар Беййср в супроводі 80-ти солдат 24 березня прибув у Сколе, щоб навести порядок. Але селяни відмовились працювати. У квітні прибуло ще 40 солдатів. Проте всі намагання примусити селян працювати згідно угоди 1815 р. виявились марними. Над селянами була вчинена жорстока розправа, проте урядовці змушені були анулювати цю угоду. Не дивлячись на це, весною 1826 р. заворушення розгорілося з новою силою.

Тепер усі громади Сколівщини відмовились працювати. Викликані дві роти піхоти нічого не могли, а навіть і не дуже хотіли розправлятись із повсталими селянами. Тоді були послані ще чотири роти солдат під командуванням майора Єгера. Військова акція тривала з середини червня до кінця серпня. При наближенні солдатів до сіл селяни тікали в гори, в ліси, на Закарпаття.

Ці інтриги тягнулись аж до 1827 року. Селянські заворушення тривали і в 40-х роках. У 1842 р. повстали піддані Демня, через три роки — знову колективна петиція селян Сколівщини. Зловживання поміщиків, мандаторів, арендарів — все це давало селянам підстави для скарг. У 1846 р. — скарга і депутація селян до Відня. І в такій обстановці настав давно очікуваний день — 11 квітня 1848 року — день скасування панщини, який населення Сколівшини, як і всієї Галичини, зустріло з піднесенням. Разом з тим, поміщики одержали значний викуп. Власник Сколього Потоцький одержав від міста викуп за чинші 1999 флоринів, а від села — 9085, тобто усього 11084 флоринів.

У 1831 р. на Сколівщині лютувала пошесть холери, жертвами якої стали тисячі селян. Щоденно вмирало десятки людей. Епідемія холери була ше в 1873 році, але зі значно меншою кількістю жертв. Наслідком цих пошестей було зубожіння населення. Пам'яткою про ці страшні епідемії залишились в деяких селах т.зв. «холерні цвинтарі», які розташувались окремо від загального кладовища і і зараз, як правило, занедбані і забуті.

У 1848 р. населення Галичини вибирало послів до австрійського парламенту. Ними стали священики і селяни та два світських інтелігенти. Зі сколівського округу був вибраний послом до Відня селянин і довголітній начальник громади Голобутів, зі Стрийщини — Юрій Андрусяк. Після абдикації (зречення) від престолу цісаря Фердинанда І і вступу на престол Франца Йосифа II Андрусяк належав до делегації послів, що під проводом єпископа Григорія Яхиїловича прощалась із Фердинандом І і дякувала йому за знесення панщини та вітала нового цісаря. Андрусяк, хоч селянин, йшов за закликами тогочасної української інтелігенції і виступив за відкриття відповідного грошового внеску, був одним із засновників літературного товариства «Галицько-Руська Матиця» і фундації «Народного Дому» у Львові. Є свідчення, що Іван Франко приятелював з синами Андрусяка, бував у їхньому домі.

Коли в Угорщині в 1848-1849 рр. розпочалась анти-австрійська революція, то в Сколівщині стали формуватися загони гірських стрільців для допомоги Австрії, бо поляки організовували загони добровольців (народну гвардію), які йшли на допомогу угорцям. Коли на допомогу Австрії прийшла російська армія, то через Сколівщину проходили тільки невеликі її частини.

Цікаво відзначити, що польський дослідник Ф.Паппе у праці «Сколе і Тухольщизна», опублікованій в 1891 р., зазначав, що населення підтримувало не двір (мається на увазі власника маєтку), а уряд. Попри ненависть до Потоцьких, певну роль відіграло те, що тут жила група українських священиків і письменників, таких як М.Устиянович, А.Могильницький, Ф.Заревич, які зуміли прищепити населенню український патріотизм.

Микола УстияновичВидатний український письменник Микола Устиянович у 1842-1870 рр. був парохом Славська. Тут він написав ряд творів про життя бойків Сколівщини.

У 1848 р. М.Устиянович поїхав на «З'їзд руських вчених» до Львова, де виголосив доповідь про розвиток тогочасної української літератури. Згодом він став редактором урядового часопису українською мовою «Галичоруський вісник». Коли ж цей часопис у 1850 р. був перенесений до Відня як «Вісник для русинів Австрійської держави», М.Устиянович повернув назад до Славська.

Його син Корнило, який провів свої дитячі й молоді літа на Бойківщині, був визначним українським митцем-монументалістом, графіком-живописцем, а також письменником. Поїхавши в середині 60-х років до Росії, він дав критичну оцінку московському панславізму в публікації «М.Ф.Раєвський і російський панславізм».

У живописних творах К.Устияновича залишили глибокий слід його враження з дитячих літ, проведених серед мальовничої природи Славська й околиць. У Славську бував також син М.Шашкевича Володимир, поет і публіцист, що разом з Ф.Заревичем у 1862-1863 рр. видавав журнал «Вечорниці» у Львові.

Одним із перших пробудників у Галичині був Антін Могильницький. У 1841-1843 рр. — парох у Хітарі на Сколівщині, завзятий оборонець прав української мови. У 50-60-х рр. А.Могильницький користувався великою популярністю, але потім стали його забувати, тим більше, що він перестав займатися літературною творчістю.Антін Любич МОГИЛЬНИЦЬКИЙ

Заревич Федір — український письменник, уродженець Сколівщини (народився в 1835 р. у Славську, помер і похований в Скольому в 1879 р.). Працював дрібним урядовцем, останні роки прожив у злиднях заробляючи «покутним писарством». У 1862-1863 рр. редагував журнал «Вечорниці». У зверненні до читачів в першому номері журналу редакція ставила перед собою завдання розвитку рідної мови, піднесення освіти і праці для добра народу. Писав вірші і прозові твори. Краший твір — оповідання «Хлопська дитина» про зрушення в політичній свідомості галицької інтелігенції напередодні й під час революційних подій 1848 року. Писав також оповідання на соціально-побутові теми та історичну драму «Бондарівна». Вся літературна спадщина Ф. Заревича пройнята щирою повагою до рідного народу, головне для найбільш знедолених і покривджених суспільних верств. Він не просто захищав наших людей, а доводив, що з них виходять справжні борці проти насильства, сваволі і несправедливості. Творчість письменника високо оцінив Іван Франко.

Скасування панщини не привело до значного поліпшення соціального становища селянства. Тривали суперечки про т.зв. «сервітутні» ліси і пасовиська, що були захоплені поміщиками. У 1863 р. в Синьовидне Верхнє був надісланий військовий загін для покарання селян, які рубали поміщицький ліс і захопили 300 моргів панської землі. Було вбито чотирьох хлопчиків-пастушків. Такі випадки були майже в кожному селі.



 
Рейтинг туристических сайтов Украины. Відображено число відвідувачів сьогодні, середнє число відвідувачів за добу, оцінка сайту Сколе - Карпати.інфо