Погода в Сколе

вологість:

тиск:

вітер:

Проживання у Карпатах:

Люкс

Котедж «Моцар»

від 300 грн.
с. Козьова
+38 (063)206-62-25
+38 (097)791-65-94


«Бойківська оселя»

від 150 грн.
м. Сколе
+38 (097) 909-27-77


Котедж «Зарінок»

від 120 грн.
м. Сколе
+38 (093) 238-79-62,
+38 (063) 399-45-52


Готель «ВІВЧАРИК»

від 125 грн.
м. Сколе
+38 (050) 370-26-65


Готель «Батьківський двір»

від 150 грн.
с. Козьова
+38 (067) 314-31-11


Садиба «У Ґави»

від 100 грн.
м. Сколе
+38 (067) 672-48-19
+38 (096) 749-07-91


Садиба «Карпатська Мрія»

від 100 грн.
м. Сколе
38(096) 748-32-10
+38(096) 035-14-45

Комфорт

Сколівська Скеля

від 100 грн.
м. Сколе
+38 (097) 711-48-80


Котедж «Зелемянка»

від 60 грн.
м. Сколе
+38 (093) 513-10-02


Котедж «Над потоком»

300 грн.
с. Коростів
+38 (067) 739-36-47,
+38 (096) 172-01-23


Садиба «Дольче Віта»

100 грн.
м. Сколе
+38 (097) 942-95-02,
+38 (093) 489-31-00


Садиба Мрія

від 120 грн.
м. Сколе
+38 (067) 593-30-87


Садиба «У Івановича»

від 100 грн.
м. Сколе
+38 (096)277-14-80


Садиба «У Романа»

від 100 грн.
с. Дубина
+38(067)727-84-12

Економ

Садиба «У Юлька»

60 грн.
м. Сколе
+38 (063) 941-28-57
+38 (096) 498-29-18

Сколівщина під польською займанщиною та габсбурзьким орлом - Промисловий розвиток Сколього PDF  | Друк |
Статті - Історія Сколівщини
Головна статті
Сколівщина під польською займанщиною та габсбурзьким орлом
Сколівщина під Австрією
Промисловий розвиток Сколього
Перша світова війна
Всі сторінки

Станіслав Щенсний ПотоцькийУ 1859 р. Станіслав Потоцький продав свої маєтки чеському графові Євгену Кінському за 275 000 ринських (флоринів), а перед тим зібрав з населення «індемнізацію» на суму 123 738 ринських. Кінський будує в Скольому великий паровий тартак. Починається новий етап в історії Сколівщини — етап розвитку лісової та деревообробної промисловості. Маєтки Кінського в середині 80-х років оцінюються в 2 млн. ринських. У 1863 р. підприємці Гредель і Шмідт купують у графа Кінського 34,5 тис. гектарів лісу. Фірмі «Брати Гредель і Шмідт» належали у 80-х рр. два великих парових та кілька дрібних тартаків, сірникова фабрика, машинобудівний завод та інші підприємства.

Будують тартаки й інші фірми. У 1895-1905 рр. у Синьовидному Верхньому працював невеликий тартак фірми Крізер, де було до 100 робітників. У 1906 р. замість попереднього було збудовано великий семирамний тартак «Марія», що належав віденській спілці млинарської та деревної промисловості. На тартаку працював великий тарний цех («Кістенфабрика»), продукція якого експортувалась до Англії, Німеччини, Голландії та інших країн.

Відкриття залізниці Стрий-Сколе в 1885 р., а потім (1887 р.) Стрий-Мукачів дало новий імпульс для розвитку лісової промисловості, для чого прокладають вузьколінійну залізницю з Демні до Бугівлі, а з Синьовидного Верхнього — до Майдану і Зубриці (понад 40 км).

Розвивався також обробіток каменю. У Скольому і Синьовидному були каменоломні, де працювало десятки, а на початку XX ст. сотні робітників. Спостерігається явне онімечення адміністрації підприємств та місцевої адміністрації. У кінці XVIII ст. у Скольому була заснована німецько-єврейська школа (перша українська школа — на початку XIX ст.).

У другій половині XIX ст. продовжує вивчатись цікава сторінка історії Сколівщини. Це так зване «бойківське чумацтво» села Синьовидного Верхнього.

Синьовидчани з давніх часів торгували худобою, і особливо овочами та фруктами. Уже в XVI ст. в Синьовидному Верхньому існував торговий центр з ярмарком, а в наступному столітті синьовидські купці заїжджали в Угоршину, розвозячи по ярмарках різні товари.

Перебуваючи в Угорщині та на Закарпатті, синьовидські бойки вантажили вози волоськими горіхами, виноградом, абрикосами та їстивними каштанами, через що ще й зараз жителі сусідніх сіл називають синьовидчан «каштанами». Попит на фрукти був великий.

Не зустрічаючи особливої конкуренції, синьовидські бойки цілком оволоділи ринками Галичини і на кінець XIX — початку XX ст. мали свої торгові точки на всіх базарах галицьких міст — від Кракова до Буковини, у Чернівцях, Яссах, Бухаресті, Кишиневі, Будапешті та інших Містах Угорщини, часом у Відні, а також Одесі, Варшаві, Києві, Петербурзі й навіть Парижі.

Зі зростанням торговельних організацій у 80-х — на початку 90-х рр. XIX ст. виділялося сім купецьких компаній. Протягом століть у синевидських компаніях виробився суворий внутрішній порядок — статут, якого беззастережно дотримувались усі члени спілки. Щорічно вносилися лише незначні поправки і доповнення. Зібравшись у повному складі, купці закріплювали договір («регламент») присягою в місцевій церкві. Коли ж хто порушив присягу, того більше не приймали до жодної спілки.

Діяльність синьовидських купців, яка обмежувала зусилля лихварського капіталу на селі, позитивно оцінював І.Франко, відзначаючи їхню торговельну ретельність і солідарність.

Славилось також своїми ярмарками село Сможе. Тут продавали велику рогату худобу, зокрема виділялися красою і кількістю воли. На ці ярмарки, які відбувалися літом і восени, з'їжджалися купці з цілої Галичини та Угорщини.

Коли в 1884 р. за ініціативою і безпосередньою участю І.Франка була організована «Мандрівка руської молодіжі», то її учасники пройшли через Урич, Підгородці, Корчин, Синьовидне Верхнє, Тишівницю, Труханів, причому у Корчині І.Франко виголосив реферат «О початках нашого народного відродження за часів австрійського панування аж до наших часів», який тепло був прийнятий присутніми.

Відвідували Сколівщину в кінці XIX ст. етнографи Володимир Гнатюк і Осип Роздольський, а в 1904 р. в Сколівщині перебувала етнографічна експедиція, організована І.Франком. Вона пройшла через Мшанець — Лютовиська — Тирнову — Бориню — Висоцьке — Сможе — Лавочне — Славське — Тухлю — Гребенів — Сколе — Верхнє та Нижнє Синьовидне та Крушельницю. Результатом цієї експедиції була велика стаття І.Франка «Етнографічна експедиція на Бойківщину», вперше опублікованої німецькою мовою в 1905 р. у віденському журналі.

Письменники І.Вагилевич і Я.Головацький збирали фолькор у Синьовидному Верхньому, де проживав і був парохом Лука Данкевич, громадський діяч і письменник, а обидва Устияцовичі бували в 70-60-х рр. також у Головецьку, де Корнило намалював ряд картин.

На Сколівщині народились, жили чи в різний час перебували видатні діячі українського малярства, письменства, вчені, суспільно-політичні діячі, такі як Іван Франко, Микола та Корнило Устияновичі, Марія Устиянович-Бобикевич, Федір Заревич, Іван Труш, Йосип Курилас, Олекса Новаківський, Олена Кульчицька, Маркіян Шашкевич, Яків Головацький, Іван Вагилевич, Микола Лисенко, Філарет Колесса, Соломія Крушельницька, Антін Монастирський, Василь Щурат, Андрій Чайковський, Євген Олесницький, Остап Луцький, Ірина Вільде, Андрій Шептицький, Богдан і Павло Кирчіви, Сильвестр Лепкий, Осип Маковей, Михайло Павлик, Євген Петрушевич, Володимир Матвіїв, ЛукаДанкевич, Мілена Рудницька, Олена Кисілевська, Іван Слав'як, Степан Шепарій, Роман Купчинський, Лев Лепкий, Михайло Гайворонський, Едвард Козак, Мирослав Скорик та багато інших.

Починаючи з другої половини XIX ст., австрійські власті дещо змінюють свою політику щодо народної освіти. Замість колишніх однокласних шкіл з одним учителем вводяться чотирикласні з шестирічним навчанням, двохкласні З чотирьохрічним навчанням і навіть були однокласні з чотирьохрічним навчанням (в Уричі).

Наведемо деякі дані про стан шкільництва на Сколівщині - за 1911/12 навч. рік, що збереглися у Львівському Центральному Історичному Архіві. Наприклад, у Скольому була п'ятикласна школа, в якій навчалось 885 учнів з 920 усіх сколівських дітей шкільного віку, у Синьовидному Верхнім — відповідно чотирьохкласна шестирічна, 555 учнів з 597, у Славську — двохкласна — чотирьохрічна — 153 учні з 172, Корчині — чотирьохкласна шестирічна — 257 учнів з 320, у Підгорці двохкласна — чотирирічна — 196 учнів з 210, Синьовидному Нижнім — чотирьохкласна шестирічна — 209 учнів з 240, Тухля — двохкласна шестирічна — 160 учнів з 221, подібне було в інших селах Сколівшини.

У 1912 р. Сколівшина виділена зі Стрийського і стала Окремим повітом з центром у Скольому. На той час місто і село Сколе зливаються. В місті нараховується близько 6 тис. мешканців, з яких лише 1,5 тисячі українців, решта — Поляки, євреї.

Наприкінці XIX ст. в Галичині починається нова хвиля національного і культурного відродження. Галичани єдналися навколо чисельних патріотичних осередків, ширився оперативний рух. Селяни, робітники бачили в кооперативах один зі способів виходу з безпросвітної темряви і злиднів. З трудового люду виходила інтелігенція, віддана справі свого народу.

Бурхливу діяльність продемонструвала українська молодь, що гуртувалась в пожежно-спортивних товариствах «Соколів» і «Січей», де вчилась твердості, відваги і дисципліни. Перше сокільське товариство засноване у Львові в 1894 р. за ініціативою В.Нагірного. Першу січ заснував у селі Заваллі Снятинського повіту К.Трильовський в 1900 році. Перед першою світовою війною в Галичині переховувалось до 900 сокільських гнізд і понад 1000 січей. Заснувались такі товариства й у Сколівщині.Трильовський Кирило Йосифович

Велика роль у цьому процесі належить товариству «Просвіта», головами якого в той же час були: Юліан Романчук (31.01.1896-29.06.1906), Євген Олесницький (29.05.-2.11.1906), Петро Огоновський (1906-1911), Іван Кизелюк (1.11.1910-1922). Вже у 80-х роках XIX ст. починають засновуватись по селах Сколівщини читальні «Просвіти», одна з перших була в Корчині в 1884 році. На початку XIX ст. вони були майже в усіх селах Сколівщини. Сколе-село — читальня «Просвіти» відкрита 8.06.1898 р., Синьовидне Верхнє — 1903 р., Побук — 1902 р., Тухолька — 1895 р., Коростів 15.05.1910 р., Жупанє - 30.04.1911 р., Плав'е-Вандрусівка -1911 рік. У 1910 р. читальні вже були у Волосянці, Славську, Підгородцях, Синьовидному Нижньому, Тернавці, Тишівниці та інших. 26 травня 1910 р. в Скольому була заснована філія «Просвіти», яка об'єднувала всі читальні Сколівщини. Першим головою філії був отець Михайло Мосора, який відіграв визначну роль у національному пробудженні Сколівщини. Станом на 1912 рік до сколівської філії увійшла 51 громада, де було 29 читалень, з яких п'ять працювало добре, п'ять — задовільно, решта — слабо, засмічених впливом москвофілів. У Гребенові в 1906 р. читальня «Просвіта» була перейменована на читальню ім. Качковського. Власні будинки мали читальні у Синьовидному Верхньому, Тишівниці.

 



 
Рейтинг туристических сайтов Украины. Відображено число відвідувачів сьогодні, середнє число відвідувачів за добу, оцінка сайту Сколе - Карпати.інфо