Про сколівщину PDF  | Друк |
Статті - Про сколівщину

Сколівщина — унікальний не тільки за своїм дивовижно привабливим ландшафтом у величезному масиві Українських Карпат край, але й за своєрідністю місцевої народно-традиційної культури, побуту, мистецтва. Тут народились і працювали, жили і досліджували, сприймали її душею і серцем багато відомих осіб українського письменства, малярства, науки, освіти. Залюбки приїжджали високі іноземні гості.
Виховались у цьому краї люди мужні і добрі, справедливі й доброзичливі, з таланом у руках і високі у мріях і думах, горді, жертовні й суворі. Бо ж стали заборолом, надійною сторожею західних крис держави України-Руси ще при Володимирі Святославичі, а почали міцнити укріплення далеко раніше згуртовані й навчені жити в горах і передгір'ї білі хорвати. Неспокій буття, незбагненна історична доля перенесла уламок цього гірського слов'янського племені за сотні кілометрів — на Балкани, де і донині збереглися обрядово-ритуальні елементи, які побутували і побутують у Карпатах, але уже у цілісній системі традиційної культури хорватів.
Сколівщина в історико-культурному відношенні виступає як частина бойківського етнографічного регіону Українських Карпат, що сформувався під впливом гірського ландшафтно-кліматичного середовища, значної політичної ізоляції від основного етнічного ядра, спричиненої невдачею українського народу створити національну державу впродовж багатьох століть своєї нелегкої історії. Етнографічна

Бойківщина охоплює значну територію центральної частини Карпат обабіч їх схилів. За сучасним, адміністративним поділом України до неї входить ряд районів Львівської (Турківський, Старо-Самбірський, Сколівський, частина Дрогобицького і Самбірського), Закарпатської (Межигірський, Воловецький, частина Свалявського і Великоберезнянського), Івано-Франківської (частина Волинського та Рожнятівського) областей.
Карта розселення бойків

Карта розселення бойків

Політична розмежованість етнічної території буквально з часу розпаду Київської держави не змогла стримати чи змінити усталене русло українського етнокультурного розвитку, а в цьому гірському регіоні ще й особливостей окремих явищ набутої традиційної, побутової культури етнографічної групи українського народу — бойків. Українське населення на південних закарпатських схилах Карпат потрапило у залежність угорського панування, а північних — польського. Фактично етнографічна Бойківщина була розділена навпіл між двома окупаційними державами. Але сила предковічних генетичних засад нездоланна. З покоління в покоління переходила, як плин ріки, праукраїнська основа буття. Подиву гідне те, що обабіч карпатських схилів на прабатьківському ґрунті виникали аналогічні традиційні явища: народні зодчі зводили зовсім подібні церкви, житлові й господарські будівлі тощо; жінки прикрашали свій одяг однотипною вишивкою, а господарські навики не мали між собою різниці.
Національний одяг бойків

Національний одяг бойків

Яскраво й аргументовано підкреслив етнокультурну єдність українського народу на всьому етнічному просторі, у тому числі й у гірській частині, відомий вчений і громадський діяч XIX ст. Яків Головацький. Він із захопленням неспокійного дослідника, що пізнав щось нове, констатував: «Підгіряни і верховинці становлять продовження того самого українського народу, котрий заселяє всю Галичину, тільки географічне положення й кліматичні умови наклали на них свій відбиток».
Не виключено, що тривале кількастолітнє перебування частини українського етносу в особливих ландшафтно-кліматичних умовах з незначними локальними міграціями сприяло поширенню на цій території, крім господарських навиків, ще й деяких явищ побутової і духовної культури і витворення у цьому процесі місцевих етнографічних традицій.
Йдеться про етнографічну Бойківщину як історико-культурний український регіон, в якому виникли і традиційно закріпилися певні локальні особливості окремих явищ стосовно загальноукраїнських. Зрозуміло, що це відбувалось тривалий час. І тільки у XIX ст., визначивши певні компоненти традиційної культури як специфічні, про цей гірський масив почали говорити як етнографічно своєрідний. Термін «Бойківщина» усе частіше з'являється у науковій, публіцистичній літературі, набуває поширення у побутовому мовленні.
Суспільне зацікавлення Бойківщиною виникло насамперед при з'ясуванні походження терміна «бойки». Які тільки не появилися версії?

Польський письменник і етнограф І.Червінський виводив назву із вдачі бойків, — спокійних, впертих, а навіть глузливо вважаючи їх незграбними і лінивими, прирівнюючи до волів. Адже у польській мові «віл» звучить як «бояк», чи у румунській «бої». П.Шафарик намагався переконати своїх опонентів у тому, що назва походить від російських слів «бойкий», «боек», що мало характеризувати бойків як відважних, сміливих, безстрашних, хоробрих тощо. Проте О.Лотебня в основу назви бойків поклав протилежну рису характеру — боятися. Ціла група відомих вчених, громадських діячів — І.Багилевич, Я.Головацький, С.Партицький зійшлися на думці, що бойки не хто інший, як кельтське плем'я бойів, яке у VI ст. до н.е. — І ст. н.е. було розселене на сучасній території Австрії, Чехії, Німеччини і в той час перемістилося у Карпати. Та невдовзі один з авторів цієї версії І.Вагилевич сам від неї відмовився. Найбільш підтриманим і водночас обґрунтованим виявилося припущення  І.Верхратського,  яке  базувалося  на етнографічно-лінгвістичній основі, тобто беручи до уваги часте виявлення в говірці частки «бойє», що означало здогад чи ствердження. Нещодавно сучасний український вчений М.Худаш запропонував ще одне цікаве доведення у походженні назви бойки, виходячи від прізвища Бойко, імені Бой, що зустрічаються у давніх писемних актах, а також як праслов'янські імена з префіксом бой — Бойслав, Боймир.
Населення Сколівщини як частина етнографічної Бойківщини з теплотою ставилось і навіть гордилося, коли їх називали бойками.

Степан Павлюк,
Сколівщина,
Інститут народознавства НАН України, 1996 р.
http://skole.com.ua

 
Рейтинг туристических сайтов Украины. Відображено число відвідувачів сьогодні, середнє число відвідувачів за добу, оцінка сайту Сколе - Карпати.інфо