Жителі карпатських сіл уже чекають – не дочекаються осінніх біляків.

А карпатський ліс вже майже осінній. Якщо вдень припікає сонечко, то зранку і ввечері треба вдягатись тепліше. Минулої неділі погода взагалі зіпсувалася. Зранку небо затягнулось сірими хмарами, час від часу зривався колючий вітер. "Холодно сьогодні, — зітхає бабця Марія. — Вже на осінь йде. Цілий рік того літа чекаєш, а воно так швидко минає". "Та до осені ще цілий місяць. Ще буде спека!" — намагаюсь підбадьорити стареньку.

«Іллі вже було, — ніби не чує мене бабця Марія зі села Ялинкуватого (а може, і не чує, бо вже немолода, 76 літ має). — У нас кажуть, святого Іллі — це перше осіннє свято».

Справді, є така народна приказка: "На Іллю до обіду літо, а після обіду — осінь". Ось і карпатський ліс почав скидати пожовтіле листя. Для грибників-аматорів — це підступна пора. Бо щоразу листочок приймаєш за шапку гриба…

На жаль, цього літа, як і минулого, у Карпатах літніх грибів майже не було. Де-не-де по одному білому чи підберезнику вилізе, і ті червиві. Ще зовсім молодий, щойно випорснув з землі, на вигляд свіженький, здоровенький, а розріжеш — вже зіпсований… Липень був спекотним, тому і гриби червиві.  Місцеві селяни, з одного боку, нарікають, що літо швидко минає, а з іншого, вже чекають на осінні гриби. Гриби та ягоди — це їхній чи не єдиний заробіток. Сезон чорниць відходить, хоча заготівельники ще приймають чорні ягоди. Нині платять 24 гривні за кілограм (у розпал сезону, в липні, брали по 18 гривень). Але селяни вже по ягоди майже не ходять. За липень усі рясні місця "вичесали" під нуль. Хоча ті ягоди, що вціліли, зараз великі, дозрілі, важкі. Та охочих підбирати залишки небагато. Ентузіазм вичерпався. Вже чекають на кам'янки, які ось-ось мають дозріти. Їх також заготівельники купують. Щоправда, ще дешевше, ніж афини.

Кожні вихідні я намагаюсь вирватися у Карпати. Чого усім нашим читачам бажаю. Як приїжджаю у село до знайомих, одразу тягну їх на гриби. Вони лише усміхаються. Зараз місцеві по гриби не ходять. "А чого йти за кількома білими, — каже мені пані Леся. — Ось коли осінні "підуть", тоді і ми підемо". Місцеві знають свій ліс як свої п'ять пальців. Знають, під якою смерекою чи у якому чорничнику може ховатися гриб. Коли шукають, то йдуть цілеспрямовано у певні місця, а не як ми, міські, бродимо по лісу і крутимо головою на 360 градусів. Але і нам, аматорам, часом щастить. Наприклад, у минулі вихідні я знайшла з десяток підберезників та кілька білих. Два молоденькі, які щойно вилізли, лише вершечок шапки було видно. Один уже старий, поважний, з мохнатою "бородою" під шапкою. А інший нагадував пузатого чоловіка, що дуже любить пити пиво. До речі, помітила, що гриби часто нагадують людей. Одні стрункі, інші — "животаті". Буває, гриб уже старий, а всередині чистий, здоровий. А є молоді, на вигляд гарненькі, а всередині — гнилі, трухляві, поїджені черв'яками… Трапляються і кумедної або чудернацької форми. Наприклад, сіамські близнюки, що зрослися ніжками. Чи, навпаки, — одна шапка на двох… Природа також любить пожартувати…

Юлія Підлужна

Фото автора. Сколівський район.

Джерело: Високий замок online

ВЗ, 11-17 серпня, 2016 року.