Підгородці — село Сколівського району Львівської області. Населення села становить 2132 осіб. Орган місцевого самоврядування - Підгородецька сільська рада.

На основі археологічних досліджень встановлено, що перші поселення на території села та його околицях вже функціонували в епоху мезоліту, тобто 10000 р. до народження Христа. Таке поселення виявлено в Соколім, біля каменів-пісковиків, А в урочищі «Гори» виявлено поселення епохи неоліту, тобто 5000 р. тому.

Наші предки до народження Христа не були християнами, вони сповідували дохристиянську релігію, яку історики називають язичницькою. Вони обожнювали сили природи. Язичниками були і наші безпосередні предки - дуліби і білі хорвати (VI - IХ ст.), регіон проживання яких поширювався і на нашу місцевість. Культ сил природи в них набув антропоморфного характеру. Зокрема, культ води переріс в поклоніння людиноподібному божеству - Русалці, культ грому і блискавки - Перуну, культ сонця - Даждьбогу, культ вітру - Стрибогу, культ неба і зими - Коляді, культ весни - Ярилу, культ літа - Купайлові, культ осені - Овсенію, культ родючості -Роду, покровительці добра і захисниці від зла - Берегині, культ шлюбу - богині Ладі, культ кохання - богині Лелі. Зі страхом і прихованою ненавистю ставилися до богів, що приносили нещастя: Мари - богині смерті, Дива - бога страху, Нека - бога війни і кривавих сутичок.

У великій пошані був Велес (Волос) - божество тваринництва, покровитель худоби і пастухів. Оскільки в нашій місцевості головним господарським заняттям було тваринництво, тому Велес займав чи не найбільш почесне місце. На його честь  предки-язичники влаштовували численні святилища -  требища, де Велесу приносили жертви - треби. Волхви проводили біля ідолів-велесів ворожіння, просячи у Велеса благополуччя і юнаки організовували театралізоване дійство в честь Велеса.

Найгучнішу славу здобув свого часу звіринець у с. Підгородці Сколівського району, який заснував натураліст Костянтин-Станіслав Петруський (1811-1866 рр.). Петруський народився, жив і працював у цьому селі, зробивши це село відомим у цілій Европі. Родина Петруських володіла маєтками на сколівщині, до складу яких також входили  села Ямельниця, Сопіт та Урич. Батько Костянтина Петруського збудував у Підгородцях гуту, вапнярку і цегельню. Також він запровадив чотири ярмарки в рік, чого не було навіть у містечку Сколе. Ним же був збудований невеличкий звіринець в селі Ямельня, опис якого не зберігся. То ж не дивно, що Костянтин ще змалку захопився природознавством.

З 19-річного віку він розпочав переписку з найвідомішими зоологами Европи, зокрема з Альфредом Бремом, яка тривала до 1848 року і нараховувала 3 томи по 600 сторінок кожен. Після закінчення Болонського університету, Костянтин Петруський разом із ботаніком Олександром Завадським представляли Галичину на европейському з’їзді натуралістів у місті Відень(1832 р.). Саме після цього з’їзду у Петруського зародилася ідея створити свій звіринець у Підгородцях, який згодом став найбільшим центром зоологічних досліджень у всій Австро-Угорщині.
Площа цього звіринця становила близько 11 гектар. Розкинувся він біля лісового урочища «Соколе». Тут упродовж 16 років утримувалось більш ніж 500 тварин і птахів різних видів, зокрема рідкісні екзотичні папуги з Африки та Амазонії, багато з яких могли розмовляти.
Сучасники згадують про пару журавлів, які були настільки прирученими, що вільно гуляли по парку, а куниці та борсуки бігали за господарем, як собаки. У звіринці вперше у неволі (1843 р.) розмножилися карпатські бурі ведмеді, а дещо раніше – у 1838 р., дикі голуби-гривачі. Альфред Брем зафіксував цей факт у одній з своїх праць, оскільки розмноження у неволі цих птахів не могли добитися кращі зоологи Берліна і Парижа. Серед мешканців звіринця були антилопи, бобри, сарни, їжаки, рисі, дикі коти, лисиці (7 видів), білки, ховрахи, вовки, видри, дикі свині і навіть кроти. Але найбільшою атракцією звіринця був 24-річний крук, який  розмовляв кумедним польсько-українським суржиком. Він вважав себе головним з поміж інших птахів, давав їм різні розпорядження, замовляв собі каву, фамільярно кликав господаря по імені, а коли мав поганий настрій, то називав його занудою.

Підгорецький звіринець припинив своє існування 6 січня 1848 році. Причиною була провокація (скоріш за все, свідома) управителя маєтку, який примушував місцевих селян перед Святвечором та на православне Різдво чистити клітки і вольєри у звіринці. Виник стихійний бунт жителів. Обурені таким приниженням і неповагою, люди підпалили звіринець та деякі інші будівлі, що належали Петруському. З усієї звірини врятувати вдалось лише пару голубів-гривачів. Уціліла також частина наукової бібліотеки, що складала 800 книг, ентомологічна колекція з 6 тис. комах, а також декілька опудал карпатських ведмедів (все це стало власністю варшавського Оссолінеуму).

Петруський був у розпачі. Він навіть хотів продати маєток і еміґрувати до Бразилії, однак знайшов у собі сили і упродовж десяти наступних років писав наукові праці за результатами багаторічних досліджень. Найвизначніша з них – «Historia naturalna zwierzat ssacyh dzikih galicyjskih», написана у 1852 р., у якій міститься детальний опис понад 60-ти видів тварин Східних Карпат. З 50-х років XIX ст. новим захопленням вченого стало садівництво та розведення різних порід курей. Він також вивчає географічні умови Сколівщини, цікавиться етнографією і народознавством, веде метеорологічні спостереження. Але це вже інша тема.

Костянтин-Станіслав Петруський був удостоєний безлічі почесних звань. Ось перелік лише деяких з них: член Академії дослідників природи у Йєні, Наукового товариства у Кракові, Товариства вивчення природи в Альтенбурзі, Природознавчого товариства «Лотос» у Празі, Товариства садівників у Баварії, Товариства природничих наук у Швейцарії, Цісарської академії дослідників природи.
Але Костянтин Петруський не здобув належного визнання ні у Польщі, ні в Україні. Його ім’я довгий час замовчувалось в обох країнах. Польська наукова еліта не могла йому вибачити лібералізму та прихильного ставлення до «русинів», а в Україні до нього ставились з підозрою через «шляхетське» походження. Зрештою, перебування на марґінесі – доля багатьох неординарних особистостей.

У 1979 році влада УРСР вирішила розпочати будівництво протипаводкового водосховища вище села Підгородці. Але будівництво велось дуже повільно. У 2006 році КМУ остаточно відмовився від цього проекту. Тепер долину річки Стрий біля Підгородців прикрашають великі бетонні споруди. Крім цих споруд це місце цікаве двома водоймами. Перша (ближча до Підгородців) – глибока (достеменно глибина не відома, можливо 20 м, а може і більше), друга мілка. Підчас повеней ці водойми сполучаються з річкою Стрий. Є риба (переважно дрібний голавль, окунь), але на жаль ці місця не обходять браконьєри (як електрики так і сіточники). Навпроти глибшої водойми на р. Стрий є перспективні для рибальства місця. В теплу пору року ці місця популярні серед відпочиваючих. Добратись можна по маршруту: Верхнє Синьовидне – Корчин – Підгородці – за Підгородцями вздовж лівого берега Стрия (не заїзджати на міст в селі Сопот).
Окрасою села Підгородці став будинок, в якому розмістився магазин ВАТ «Сколелісторг».