Скелі Довбуша або Бубниські скелі - могутні кам’яні брили, які є природною пам'яткою, яку наші предки вміло тривалий час використовували під фортецю. Зараз це досить відвідуване туристами місце. 

Основна група Бубниських скель розташована недалеко від сіл Бубнище і Поляниця Івано-Франківської області та на схід від села Труханів Львівської області. Самі скелі розміщені в урочищі Заломи на південному схилі від гори Соколова, в межах гряди шириною 200 м і завдовжки 600. 

Офіційна назва скель «Бубниські» походить від села Бубнищі (Долинський район), біля кого вони знаходяться. 

Другу назву свою скелі отримали від цікавої історії про Олексу Довбуша - легендарної постаті усієї Гуцульщини. Довбуш був в цьому місці в жовтні 1774 року під час військового походу до Дрогобича й Турки. Скель Довбуша в Карпатах є багато – у Яремчі, Верхньому Синьовидному і тут – у Бубнищі. Це пов’язано з тим, що після смерті Довбушевому тілі заподіяли великих катувань – тіло розчленили на величезну кількість шматків і розвезли по всім Карпатам для того, щоб залякувати непокірних селян. Тому Довбушева душа живе повсюди в Карпатських горах. Тому вживаючи назву "скелі Довбуша", потрібно було уточнювати: "Ті скелі, що біля Бубнищ", або "Не ті скелі, що в Яремчі".

Як і будь-яка інша зміна назви, ця назва потребувала "історичних" фактів та "народних переказів". Вбив Олексу Довбуша і віддав панам його кращий друг, коли той спав, через кохану жінку. Тут, в Бубнищі, згідно з народними переказами, Довбуш деякий час жив разом зі своїми вояками - опришками. Влітку, скелі були гарним оборонним комплексом, а зимою до них неможливо було дістатися через важко прохідні карпатські сніги. Опришки на зиму розходилися по своїм домівкам у сусідні села або наймалися до людей. Але чи дійсно відвідував знаменитий опришок ці скелі, а тим більше тут зупинявся, — достовірно не відомо.

Крім цієї легенди з цими скелями пов’язані дуже багато інших народних легенд та переказів:
— в цьому місці заховане золото Олекси Довбуша, яке знаходиться воно в скелі, яка нагадує мішок...
— ці скелі утворились від того, Карпати грізно затремтіли від розпачу, коли смертельно поранений Олекса Довбуш помирав;
— серед скель є камінь, який прикриває вхід до потаємної печери і відсувається від заповідного слова;
— багач з Войнилова, будуючи в цьому місці замок, морив людей непосильною роботою, примушуючи їх довбати печери в скелях;
— праворуч від другої ущелини, на майже стрімкій стіні можна побачити опуклий силует великої голови лева. Люди говорять, що це зображення пов’язане з періодом князювання Данила Галицького, в якого був син Лев;
— за силуетом лева є глибока похила тріщина. Згори на скелях спочиває величезна каменюка, що нагадує бубен. Під час одного з набігів татар місцеві жителі кинулися до скель, щоб укритися там від жорстокого ворога. Але татари наздогнали їх і порубали. Лише одній дівчині вдалося добігти до скель і попросити в них захисту. Скелі розсунулися і сховали утікачку, а на переслідувачів посипався град каменів. Коли ворог знову нападав на ці землі, скелі розсувалися, дівчина виходила з укриття і била в бубен, попереджуючи жителів села про небезпеку і т.п.
Хто б до такого додумався 200 років тому?! Так що не грішім, фольклор сучасності в жоднім випадку не поступається творчості наших предків!

У X–XVII століттях до н.е. на цьому місці існувало язичницьке святилище - палеообсерваторія. Після поширення тут християнства, на місці поганської святині, ймовірно, виник невеликий печерний давньоруський монастир - скит, а невдовзі – сторожова фортеця (одна з твердинь, якими галицький князь Ярослав Осмомисл, за словами автора "Слова о полку Ігоревім" підпер Угорські гори), яка пережила монголо-татарську навалу й проіснувала до XVI століття.

В скелях видовбані три печери, є рештки мурованого склепіння, є сліди колодязя, валу та рову. Відомо, що ці печери раніше використовувались як скельний монастир, а пізніше мали оборонно-фортечне значення.

Основна група бубниських скель, півмісяцем охоплює з півночі і сходу внутрішню площу, яка з західної сторони обмежена ровом і оборонним валом. В самій лівій печері всередині справа і зліва видовбані кам'яні лави. Над печерою також видовбана полиця, над якою прорубані в камері косі рівчаки, в яких раніше був закріплений дах дерев'яної прибудови. Далі направо знаходиться друга, трошки більша відкрита печера, яка називається "конюшня". Біля неї ще одна невелика печера, яка, імовірно, була призначена для зберігання знарядь праці та харчів. В щілині між скелями є східці, якими можна вийти на верх скель.

Крім описаної основної вище групи скель в навколишньому лісі є чимало окремих скель-веж. Серед них є найвища скеля "Тюльпан" (до 40 м висоти), на південний захід від неї — "Лялька", а також на північ - "Вітряк". Є і інші скелі з такими назвами, як "Поцілунок собаки-барабаки", "Майн Кампф", "Шлях самурая", "Корчма при дорозі", "Кошерний секс",  "Привіт свинособаки", "Мракобісся і джаз", "Зрада батьківщини", "Політ над гніздом зозулі", "Лісоповал",  "Клаустрофобія", "Бородата дупа", "Ворчання ягнят", "Лежача в полуденній спеці", "За Сисяри", "Ненавиджу футбол", "Валіза Сальвадора Далі", "Чугайстер", "Відьма", "Вій", "Чорна рада", "Гомункул", "Зловмисники з космосу", "Сталкер", "Блукаюча тінь", "Цвіт папороті", "Евтаназія", "Забудь мене", "Пістони армагедону", "Міст через вічність", "Життя прекрасне", "Веселий Роджер", "Сердечні стосунки", "Четвертак", "Відродження Фенікса", "Веселенький", "Надія є".
Крім окремих скель зустрічаються і досить цікаві природні конструкції.