З другої половини XIV ст. територія Сколівщини, як і всієї Галичини, перебувала під пануванням шляхетської Польщі (до 1772 р.). У перші десятиріччя після загарбання Польщею західноукраїнських земель тут зберігався суспільно-політичний устрій, що сформувався за часів Галицько-Волинського князівства.

Окремими волостями управляли воєводи, яким були підпорядковані сотські, десятники, тивуни. Нерідко документи центральних і місцевих органів влади писались українською (руською) мовою. Однак через деякий час керівні посади в Галичині займають польські пани, які володіють великими земельними уділами зі селянами. Галицька шляхта була зрівняна у правах з польською (XV ст.). Значна частина цієї шляхти згодом окатоличилась і ополячилась. Збільшувався приплив у Галицьку землю привілейованих польських і німецьких купців та ремісників, що відтісняли галицьких міщан від торговельно-ремісничої діяльності, а також від участі в міському самоврядуванні. Посилився також процес закріпачення селян.

Верховним власником земель Сколівщини були польські королі, які роздавали їх шляхті, що нещадно гнобила місцеве населення.

Галицькі села у своєму внутрішньому житті користувались тим же руським правом, що й інші українські села.

У середині XVI ст. розгорілась боротьба за Сколе між польськими магнатами Яном Тарнавським та Петром Кмітом, що закінчилась на користь першого. Однак і далі Сколе належало до ряду таких містечок, в яких, поряд з латифундіями польських можновладців, були земельні наділи дрібної шляхти. У 1567 р. просторі латифундії Тарнавського перейшли у власність його зятя князя Костянтина-Василя Острозького, нащадки якого на початку XVIII ст. одержали в свої руки майже всі сколівські володіння.

Становище українського населення, зокрема селянства під владою Польщі, значно погіршилося. Як дрібна шляхта, так і великі магнати обкладали селян Сколівщини чим раз більшими податками, повинностями. Якщо селянин отримував четвертину великого лану (5-6 га) землі, то повинен був платити власникові (панові) 3-4 гривни (по 48 грошів), тобто близько 5 чи 6 польських золотих (по 30 грошів), мусив платити «ломове» — 3-4 гривни, «лісне» — З золотих, «димове» — 1 золотий, за весілля дочки — 1 золотий, за вдову — 2 золотих, за розлучення — 6 золотих. З натуральних податків платили поголовшину, половинщину тощо.

Селян, які не виконували своїх повинностей або чимось провинилися перед паном, карали різними способами. Про суди над підданими інформує нас «Інструкція для вибирання кари за різні провини» Тухольської волості за 1623 р., складена для панського суду княгинею Теофілою Острозькою, якій на той час належало Сколе. 26 пунктів цієї інструкції передбачали різні покарання для селян, що провинилися чимось перед поміщиком. У першому пункті визначена кара за побиття князя (війта) або священика — 10 гривен, за побиття селянина — 5 гривен. У 12-му пункті було зазначено: «Якщо доведено, що є чарівницею, тоді спалити її, як право каже». У 13-му пункті зазначалось, що у випадку втечі селянина все його майно переходить до поміщика. Цей пункт доповнював наступний, 14-й, в якому визначено кару для селянина, що знав про втечу свого сусіда з маєтку, але не повідомив старосту: такий селянин мав заплатити поміщикові чотири, а старості — 1,5 гривни (для порівняння: 8-9 гривен коштував військовий кінь). Були визначені кари при неявці на збір за викликом старости, а в 18-му пункті було зазначено, що коли підданий (мається на увазі селянин) повезе зерно не до свого сільського млина, що є власністю місцевого поміщика, а до іншого, то те зерно забере пан.

Шляхетські «наїзди» (тобто напади одного шляхтича на маєтності другого) відбивалися на селянах і міщанах: так, наприклад, у 1660 р. власники Сколього напали на стрийську шляхту і за це стрийські шляхтичі в 1664 р. пограбували населення Сколього. Збитки становили 20-30 тис. золотих. Великих руйнувань зазнала Сколівщина від чужоземних нападників. У липні 1594 р. через Стрийщину і Сколівщину долиною рік Стрий і Опір пройшла руйнівна навала кількадесятитисячного війська татарської орди, зруйнувала цілий ряд населених пунктів, в т.ч. Синьовидне Нижнє і Верхнє, Сколе, Тухлю, Славське, Волосянку.

У 1610 і 1657 рр. Сколівщина зазнала пограбування з боку багаточисельних банд семигородських феодалів, які неодноразово діяли з польською шляхтою.

Жителі Сколівщини, як і всієї України, не мирились з соціальним і національним гнобленням. Вся історія Середньовіччя Сколівщини була історією боротьби народних мас проти поневолювачів. Форми цієї боротьби були різними: скарги, відмови від панщини, втечі, збройні виступи. Зародилося опришківство. Зокрема в районі Бескидів (Жидачів-Сколе) протягом десяти років (1671-1681) боротьбу вів загін опришків колишнього пастуха Андрія Дзигановича. Через Сколівщину в 1744 р. двічі проходив загін Олекси Довбуша, який здійснив рейд на Турку і Дрогобич. Бував тут зі своїми хлопцями брат Олекси Іван та побратим Довбуша І.Бойчук, що, звичайно, спричинило до пожвавлення національно-визвольної боротьби в нашому краї.

Про свавілля шляхти і польської державної адміністрації на Сколівщині свідчать події, які сталися на початку XVII ст. у Синьовидному Нижньому і Верхньому, Стинаві та Волі Стинавській (тепер Верхня і Нижня Стинава). Жахливі факти навів Генеральний возний Руського воєводства Войтех Соха у своєму зізнанні перед перемишльським гродським судом 1 липня 1605 року. Він зазначив, що стрийський староста Адам Ступницький разом з підстаростою Криштофом Шанявським та гайдуками, як тільки може, нищать, обдурюють, знедолюють селян, збиткуються над ними, палять хати, забирають худобу, грабують і садять у в'язниці. На Різдво 1604 р. забрали у селян Волі Стинавської 40 корів, а тиждень перед тим 66 волів. У березні того ж року за наказом Ступницького було спалено в Стинаві будинок селянина Федя Балакунича, пограбувавши перед тим його майно: 192 польських золотих, п'ять волів, дві корови, дві ялівки, двоє коней, 108 овець, 40 мір вибіленого полотна, 30 мір сирового полотна, 20 чоловічих сорочок і багато іншого добра.

Тоді ж на Різдво у Синьовидному Верхньому за наказом цього ж старости гайдуки забрали 103 корови: особисто у Гриця Фіцовича — одного вола. Було зруйновано сім будинків, пограбовано майно, побито чотирьох мешканців. Після цього у Синьовидному Нижньому староста наказав зібрати незаконні побори і штрафи, поволівщину, примусив селян купувати погану горілку та інші продукти за завищеними цінами. Коли ж селяни тих сіл прийшли скаржитись до возного Сохи, то 30 чол. з них було старостою ув'язнено, а 15 заковано в кайдани, а коли інші селяни принесли грамоту від короля, то староста ув'язнив їх і тримав під арештом чотири тижні, поки ті не втекли. Крім того, є багато інших фактів зловживань і злочинів.

Мешканці цих сіл внаслідок такої наруги, погроз карою смерті, утисків, доведені до відчаю, зазнали важких втрат і убозтв, зведені нанівець, не мають сили живитися і через Великі злидні змушені тікати з тих сіл. Ті шкоди обраховуються більше як на 10 тис. золотих.

У відповідь на таке свавілля польської шляхти і урядовців селяни згаданих сіл у 1605-1607 рр. відповіли Збройним виступом.

Наприкінці XVI ст. селянин повинен був платити від 5-б га наділу землі щорічно 3-4 гривни, що було на той час Досить великою сумою грошей. Стягували різні данини за Користування лісом, без якого верховинець не міг обійтися, платню для сторожі,  що охороняла кордон з Угорщиною, податок від диму (подимне) тощо. Всього на рік селянин платив готівкою 12-15 гривен. Ці грошові податки доповнювалися ще багатьма натуральними поборами. Селянин повинен був віддати панові певну кількість волів (поволівщина), овець, свиней, бджіл, домашньої птиці і навіть пстругів (форелі), сиру. Крім того, ще була панщина — по чотири тижні за рік від кожного двору.

Терпіли селяни від шляхетських «наїздів». Нерідко ватаги польських шляхтичів та їх слуг нападали на села, палили, руйнували, калічили, вбивали підданих своїх противників. У травні 1597 р. шляхтич Юрій Слешинський зі Сколього на чолі 40 озброєних «пахолків» вчинив напад на Синьовидне Верхнє, порозкидав і попалив ряд будинків, пограбувавши перед тим майно. Тоді ж було спалено церкву і монастир св. Богородиці на Золотій Горі. Подібні випадки були і в інших селах.

Про ці жахливі криваві і безкарні напади і грабунки шляхетських банд писав з обуренням польський історик Лазінський: «Що за світ, що за світ! Темний, дикий, убивчий! Світ без уряду, без ладу, без справедливості і без милосердя. Кров у ньому дешевша від вина, людина дешевша від коня. Світ, в якому легко вбити, важко не бути вбитому». Шляхта бешкетувала і грабувала підданих своїх суперників, а уряд шляхетської Річпосполитої нічого не робив для захисту. У 1660 р. на землях, що належали до села Сколього, було засноване містечко Сколе.

Населення Сколього майже не мало власної землі. На початку XV ст. воно становило приблизно 500 мешканців. На початку XVI ст., зокрема в 1629 р., кількість димів (хат) у Сколівщині сягала 988, тобто близько 5000 жителів. Генеральна ревізія перемишльської землі подає кількість домів 1303, кількість мешканців 6515 чол., але, зважаючи на те, що в селах порожніми було 275 домів, кількість населення була нижчою. У 1675 р. проживало близько 7500 чоловік. Збільшенню кількості населення значною мірою перешкоджали пошесті, які були частими гостями краю.

Акт візитації Сколівщини подає 9526 греко-католиків, до того треба додати кілька хат жителів поляків і євреїв — разом близько 10 тис. мешканців. До першої половини XIX ст. кількість мешканців можна було визначити за церковними даними. Так, за першим друкованим греко-католицьким списком за 1831 р. загальна кількість жителів греко-католиків — 13781, а додавши сюди поляків і євреїв, то загальна кількість становитиме 15 тис. чол. У 1850 р. у Сколівщині було близько 16,5 тис. населення. У 1869 р. — вже докладна цифра з перепису — 17927, а в 1880 р. — 19449. З них греко-католиків — 16400 чол., римо-католиків — 839, євреїв — 2210 чол. Дві третини латинників і євреїв припадає на містечко Сколе (519 і 1350 чол.).