Археологічні матеріали — фрагменти керамічних посудин повсякденного вжитку, будівельний та столярний інструмент, предмети спорядження вершника і коня, бронзова булава першої половини XIII ст., наконечники стріл лука і самостріла (арбалета), дерев'яні конструкції із забудови фортеці, що були вийняті із цистерни та криниці в процесі археологічних досліджень, система мір, виражена в п'ядях, ліктях, сажнях — весь комплекс знахідок вказує на те, що фортеця проіснувала в дереві з ІХ до XIII . В другій половині XIII ст. вона була побудована в камені.

Підставою для таких висновків є архітектурно-археологічні дослідження кам'яної стіни, побудованої в другій половині ХІІІ.

Вивчення комплексу археологічних матеріалів вказує на постійне проживання гарнізону без сімей. Культурний шар, наявний за межами основної фортечної забудови, який датується ХІІ-ХІІІ ст., вказує на існування допоміжних господарських споруд на обширній території, яка була обведена оборонними лініями. Наявність інших оборонних споруд княжого періоду в Карпатах, поряд з Тустанню, вказує на обширне заселення цієї території в часи Київської Русі, Галицького та Галицько-Волинського князівства.

На основі аналізу всіх доступних джерел в поєднанні із загальними даними політичної та економічної історії Давньої України можна стверджувати:

Тустань була прикордонним фалом, центром Тустанської волості, яка контролювала Ужоцький перевал, Руський путь та Ворітський (Верецький) і Скотарський перевали. Ворітський перевал до середини XIII ст. був ключовим пунктом європейського трансконтинентального, так званого «шовкового» шляху Португалія — Китай. Як показали пізніші дослідження, Тустань дуже рано була включена у міжнародні торгові зв'язки як контрольний пункт до Карпатських перевалів. Підтвердженням широких міжнародних контактів є знахідки в околицях Тустані (Урича) арабських монет-дирхемів, які датуються ІХ-ХІ ст. Окрім цього, град був головним (в цьому регіоні Карпат) прикордонним та митним центром між Галицько-Волинським князівством та Угорщиною, а після окупації першого польськими феодалами — між польським королівством та Угорщиною.

Тустань виступає як великий транзитний пункт торгівлі, в першу чергу сіллю та худобою. Причому її найбільший розвиток слід пов'язувати з видобутком та вивозом у Європу солі з недалеких Дрогобича, Солі, Коломиї, Долини тощо. Функція Тустані (а пізніше Урича) як митної комори протривала найдовше аж до XVI ст. З промисловою розробкою покладів солі в Європі відпадає потреба вивозити її з Прикарпаття, що негативно вплинуло на подальший економічний розвиток та процвітання Тустані як контрольного та митного пункту.

Без сумніву, великою була військово-стратегічна функція Тустані контролювати, а при необхідності перекривати доступ до найближчих шляхів з Угорщини. Особливо активно діяв центр, коли столиця князівства знаходилася в Галичі. Про важливість цього пункту говорить той факт, що Тустань жодного разу не була взята монголами (монголо-татарськими ордами): ні в 1240-1242, ні в 50-х роках XIII ст. Надалі, з переміщенням столиці князівства в Холм, а згодом у Перемишль та Львів, починається поступовий занепад граду. До цього спричинилась і зміна політичної ситуації в Європі, зокрема повна стабілізація відносин між Польщею і Угорщиною, а також зміни у військовій тактиці і техніці. З переміщенням головних шляхів сполучення через Карпати особливо інтенсивно почали діяти інші перевали — Лупківський та Дукельський. Рідкісна можливість відтворення дерев'яної забудови у первісному вигляді, включаючи окремі елементи забудови (одвірки, вікна), профіль дахів та його покриття (крокви, гонт, лемех, драниці), унікальність оборонного комплексу, побудованого на скелях, що не має аналогій в архітектурі Європи, дає підставу ставити питання про натурну реконструкцію пам'ятки.